Народні традиції та сучасніть у творчості модельєра-новатора Алли Дутковської

 

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Буковинська мала Академія наук

Відділення філології та мистецтвознавства (секція: мистецтвознавство)

Базова дисципліна: українська мова та література

 

 

«Народні традиції та сучасність у творчості модельєра-новатора Алли Дутківської»

 

 

 

 

Робота виконана ученицею 11 класу

Сторожинецької районної гімназії

Бонтуш Іриною Ігорівною   

Науковий керівник:

          учитель української

 мови  та літератури,

 учитель вищої категорії,

«Учитель-методист»

Багрій Галина Григорівна

 

 

 

 

 

 

м. Сторожинець

2012 рік

 


 

З м і с т

Вступ

Ι. Земна царівна співосвіту – «Смерічка»

ΙΙ. Буковинський модельєр-новатор – Алла Дутківська

ΙΙΙ.Новаторство Алли Дутківської у сценічному костюмі

ΙV. Шедеври, що несли український дух

V. Улюблений модельєр Софії Ротару

VΙ. Значення творчості модельєра-новатора

VΙΙ. Український етнос за кордоном

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

 

 


 

 

В с т у п.

Женщины творят историю,

хотя история запоминает

лишь имена мужчин.

Генрих Гейне

Чоловік і жінка, немов цар і цариця, увінчані кожен своєю короною. І він, і вона правлять своїм світом серед роду людського. У кожного з них свої - особливі права. Чоловік – це зовнішній бік світу, а жінка, як невичерпне підземне джерело, яке дає силу дереву життя.

Для більшості людей ім’я Алли Дутківської, мабуть, мало знайоме, а для когось і зовсім невідоме. Проте, багато хто знає про Левка Дутківського і ансамбль «Смерічка».

Інтелігентна людина, надзвичайна жінка, взірець порядності і чесності – Алла Борисівна, яка була музою для свого чоловіка, разом із ним – засновником ансамблю «Смерічка», солістами Василем Зінкевичем, Назарієм Яремчуком та композитором Володимиром Івасюком складала те творче ядро, яке в 70-ті роки зламало старі стереотипи української естради як у музичному стилі, так і в художньому проектуванні сценічного одягу. Вона – вродлива, велична, граціозна, бентежна, душевна, скромна, дивовижна, мила, загадкова, простодушна, розкішна, щира, прекрасна, турботлива, тендітна, добра, талановита – була і залишається невід’ємною частиною «Смерічки».  Ця жінка – не просто дружина засновника ансамблю, вона - незрівнянна, унікальна особистість, природжений художник-модельєр, новатор. Алла Борисівна належала до тих виняткових людей, чиї роботи говорять за неї все. Вона зробила те, про що раніше ніхто й не подумав. Проте, сьогодні чимало модельєрів працюють в її стилі. Аллу, як вона сама не раз зізнавалась, слава не приваблювала ніколи. «Одна річ – працювати, інша – про це говорити. Ніколи не думаєш, що твоя робота через якийсь час буде когось цікавити.» - говорила Алла Дутківська.

Алла Дутківська не мала слави, яку мають нинішні дизайнери, але, не дивлячись на це, створювала шедеври. Шедеври, які несли український, буковинський дух. Але, перш за все, ця велика жінка дарувала оточуючим тепло, усмішку і любов. «Спілкування з цією милою жінкою надовго залишаєвраження непідробної скромності та рідкісної інтелігентності в поєднанні з тихою, а насправді граничною відданістю професійній справі»     - згадують про Аллу Дутківську.

Кожен має свій життєвий путівець і дуже важливо пройти його у своєму часі. Одним дається довгий шлях, іншими – коротка вузька стежечка, а декому рівно  стільки, скільки потрібно, щоб залишити свій слід. Звичайно – світлий, звичайно –знаковий. Неординарний. Алла залишала його ще з дитячих років, із-за шкільної парти, а згодом у Вижницькому училищі.

Саме цю видатну українську жінку, її творчість та новаторство ми маємо на меті дослідити. В роботі ми хочемо довести, що:

-             Алла Дутківська – великий і талановитий модельєр – новатор;

-             буковинські народні традиції у сценічному костюмі - родзинка, якою володіла «Смерічка» і Софія Ротару;

-             без відчуття сучасності художник залишається невизнаним;

-             Алла Борисівна володіла особливим даром – дарувати красу, радість і любов.

А також ми спробуємо дослідити вплив костюмів Алли Дутківської на культурне життя буковинців і українців загалом, на розвиток і діяльність ансамблю «Смерічка» і підкреслення сценічного образу Софії Ротару. Простежити вплив музики на творчу діяльність. Дати аналіз її моделям і порівняти із роботами сучасних дизайнерів, які працюють в стилі етно.

Об’єктом вивчення є творчість, моделі, сценічні костюми, відгуки про цю непересічну особистість.

 

Ι.Земна царівна співосвіту – «Смерічка»

Весела, глибоколюдяна, талановита, з глибин душі народу чарівна пісня української нації, ще з тих дотрипільських просторів, заполонила міста і села великої країни, викликала острах влади, стурбованість тим, що «утвердилась мода на українське». Вся Україна захотіла заговорити українською, а музичний колектив з далекої провінції навчив різномовні народи співати пісні «Смерічки».

В 1966 р. молодий музикант Левко Дутківський, ламаючи стереотипи радянської естради, створив при Вижницькому районному Будинку культури ансамбль електромузики , який складався з трьох електрогітар (соло, ритм і бас ), ударних та електрооргана. Цей ансамбль він назвав “Смерічкою”, тобто завжди вічнозеленою Карпатською ялинкою – символом краси і молодості Карпатських гір. Ансамбль почав грати в новому музичному стилі біг-біт.

Керована Левком Дутківським чоловіча музична група у новітньому стилі біґ-біт влаштувала неповторне концертне дійство під новий 1967 рік, яке  стало незабутнім мистецьким сюрпризом не тільки для молоді, а й усіх глядачів.

Вперше на сцену разом із самодіяльними музикантами-«бітлами», які грали на виготовлених власноруч електрогітарах чарівну мелодію Левка Дутковського в сучасних ритмах, вийшла вокальна новостворена жіноча група (бек-вокал) із підспівом солістові новорічної пісні на слова учня училища А. Фартушняка — «Сніжинки падають». Гармонія українських слів і технізованої новітньої музики, якою тоді захоплювалась молодь світу, з яскраво вираженим фольклорним забарвленням, незвичайна виконавська манера ансамблю були сприйняті із захопленням. Так, в Англії, у м. Ліверпуль, народився “Бітлз”, а в нас на Україні , в прикарпатському містечку Вижниця, народився свій “ Бітлз” – популярна “Смерічка”.   

Багатомільйонна аудиторія глядачів колишнього Радянського Союзу, познайомившись з ансамблем, була приємно вражена. Про це свідчать дуже багато схвальних відгуків, які приходили на адресу ансамблю «Смерічка». Щоправда, новаторські ідеї Л. Дутківського були сприйняті неоднозначно. За свідченнями головного режисера Чернівецького телебачення В. Селезінки, якийсь глядач з Кубані в своєму листі висловлював незадоволення піснею “Сніжинки падають ”, вважав її «надто модерною і написану під впливом чужого і ворожого Заходу».

 Популярність пісні “ Червона рута ” у виконанні “Смерічки” в серпні 1971 році спонукали львів’ян Мирослава Скочеляса та Романа Олексіва до створення телевізійної стрічки “Червона рута”. Звукорежисером був Василь Стріхович з Чернівецького телебачення. Сюжет фільму досить простий - кохання молодого шахтаря з Донеччини Бориса і карпатської дівчини Оксани. В ролі Бориса - виступив соліст “Смерічки” Василь Зінкевич , а в ролі Оксани - співачка , викладач Чернівецького культосвітнього училища, Софія Ротару. Разом зі “Смерічкою “ у фільмі знімались ВІА “Карпати” з Чернівців, вокальний ансамбль “Росинка” і танцювальний колектив з Івано-Франківська, виконавиця популярних пісень Раїса Кольца з Новоселиці.

Після зйомок телефільму Л.Дутківському запропонували разом з “Смерічкою” та Софією Ротару перейти на професійну сцену у Чернівецьку філармонію. Проте,  Левко, порадившись з аматорами “Смерічки”, вирішив поки що залишатися у Вижниці і запропонував Анатолію Євдокименку, чоловікові С. Ротару, створити свій ансамбль, назвавши його, як і телефільм, “Червоною рутою”.

Крім того, під час днів культури в Естонії, в яких брав участь ансамбль «Смерічка», надихнули естонських кінематографів на створення фільму «Співає «Смерічка»». Проте, фільм не був дозволений до демонстрування через показ солістів у чорно-червоній стилізованій  гуцульській ноші на фоні величної природи Карпат, жовто-синіх хат передгір’я та незрівнянного співу, до яких коментатор повідомляв про гордий український народ, який ніколи не падав на коліна перед загарбниками. 16 країн світу закупили цей фільм. По центральному телебаченню він демонструвався лише один раз, а потім сліди його зовсім загубились.

В 1971 році пісня “Червона рута” у виконанні “Смерічки” стала піснею року. Композитора Володимира Івасюка, солістів “Смерічки” Василя Зінкевича та Назарія Яремчука центральне телебачення запросило в Москву, для виконання  пісні у фінальній телепередачі конкурсу “Пісня-71” під супровід оркестру Всесоюзного радіо і телебачення (керівник Ю. Силантьєв). Крім того ВІА «Смерічка» брала участь у конкурсі «Пісня-72».

На початку 1972 року “Смерічка“ взяла участь у Всесоюзному телеконкурсі “Алло, ми шукаємо таланти”. Пісня Л.Дутківського “Горянка“ на слова Д.Леонтюка принесла перемогу ансамблю “Смерічка” в Москві. Пізніше Всесоюзний журнал “Музыкальная жизнь” писав:  «… «Горянка»  Л.Дутківського - фірменна пісня “ Смерічки”, вона принесла в свій час самодіяльному ансамблю звання лауреата телевізійного конкурсу, відкривши йому дорогу на професійну естраду.»    

Заключним акордом самодіяльної вижницької  “Смерічки” був виступ в кінці грудня 1972 року в м. Києві разом з ВІА “ Червона рута” Чернівецької філармонії на святі мистецтв, присвяченому 50-річчю утворенню СРСР. Вдячні кияни бурхливими оплесками та гучними викриками довго не відпускали артистів зі сцени. Після звітного концерту у Києві, митці Чернівецької області були відзначені грамотами і званнями. Перший в Україні “Народний вокально-інструментальний ансамбль” - “Смерічка “ був нагороджений “Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР”.

У 1975 та наступних роках велика популярність ансамблю розширює географію його гастролей: вони з тріумфом проходять в населених пунктах західної України, Києві, Ленінграді, Білорусії.  «Смерічка» здійснює зарубіжні поїздки в НДР, Чехословаччину, Румунію, бере участь у Всесоюзному фестивалі «Вогні магістралі-77». «Вона полонила вибагливу німецьку публіку одразу, незважаючи на те, що тут щороку в телеконкурсі «Золота нота» брали участь зірки світової естради» - згадував Назарій Яремчук

 Проте після виходу з колективу Зінкевича 1975 року і Дутківського 1977 року колектив починає занепадати. 1979 року філармонія знову призначає очільником ансамблю Дутківського, який залишив у складі ансамблю лише Назарія Яремчука та Павла Дворського. В цей період гурт здобув приз глядацьких симпатій на фестивалі «Братиславська ліра» з піснею Р. Паулса «Я тебя рисую», а також комсомольську премію ім. Островського.

Після призначення Дутківського у 1982 році режисером-постановником Чернівецької філармонії, він остаточно покидає ансамбль. «Смерічку» очолює Назарій Яремчук. В 1984 році гурт став лауреатом всесоюзного огляду-конкурсу тематичних програм, через рік дипломантом ХII Всесвітнього фестивалю молоді. Після того, як колектив залишив В. Морозов та інші музиканти, він деякий час акомпанував Назарію Яремчуку і Павлу Дворському, а 1995 року зі смертю Назарія Яремчука припинив існування.

ΙΙ. Буковинський модельєр-новатор – Алла Дутківська

Нині про неї справедливо говорять як про митця-новатора з великої літери. І справді, саме вона – художник-модельєр Алла Дутківська започаткувала в Україні виготовлення сценічного естрадного костюма, стилізованого на народній основі.

Народилася майбутня модельєр 15 серпня 1949 року  в місті Вінниця у родині робітників. З 1957р. до 1966р. навчалася у Вінницькій СШ №1.  Саме за шкільною партою Алла призвичаїлась до вишивання, малювання та дизайну одягу.

 Хоч заклади, де навчають такого цікавого і потрібного фаху, є і в обласних центрах, і в столиці, все  ж Алла Дехтяр (таким було її дівоче прізвище), наслухавшись багато про талановитих педагогів місцевого училища декоративно-прикладного мистецтва,  після десятирічки подалася на Буковину, до районного містечка Вижниця, яке мало для  юної подолянки  спорідненість  у назві з її маленькою батьківщиною. Успішно склала вступні іспити, і 1 вересня 1966 року її зарахували на перший курс відділу художнього моделювання  та конструювання одягу. З того часу вважала себе буковинкою.

З першого дня вражало все навкруг. Спочатку аж наче боліли вуха – на відміну від Вінниці, тут вона чула чисту українську мову, бачила на власні очі казкові карпатські краєвиди. Та найбільше вражав тутешній народний одяг. Не лише в дні урочі та свята, а й в будні буковинці вдягали вишиті сорочки, кептарики і неодмінно носили свої тайстри. Алла помічала кожну деталь, вивчала кожен елемент, усе акуратно змальовувала і занотовувала. Відтоді колись далека й незбагненна Буковина з її самобутніми звичаями, традиціями і людьми стала для неї рідною.

В училищі дівчині поталанило вчитися в таких педагогів, як вишивальниця Олена Гасюк, викладачів малюнка та живопису Валерія Жаворонкова та Василя Курова, композиції – Надії  Кукош. Вони передали старанній, з багатою творчою уявою учениці все, чим володіли самі, всіляко заохочуючи прагнення дівчини поєднувати народні традиції із сучасними віяннями, сміливо зв’язувати кольори, втілити в малюнкові, вишивці чи стилізованій сукні те, що є найхарактернішим для нашого краю. Будучи студенткою танцювала в Народному ансамблі танцю «Смеречина» Вижницького будинку культури.

Перший день Нового, 1967 року став для Алли доленосним: вона познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Левко Дутківський у ті часи був для Вижниці справжнім «королем музики». ВІА «Смерічка» грали у Будинку культури. Вхід на танці коштував 50 копійок, але для учасників ансамблю і дівчат з вокального жіночого квартету для підспівок  він був безкоштовним. Одна з учасниць привела свою чарівну подружку, на яку Левко одразу звернув особливу увагу. Вхід для красуні він також зробив вільним. Так вперше побачились Алла і Левко, Левко і Алла; а за кілька днів вони познайомились ближче.

27 квітня 1968 року закохані один в одного Алла і Левко одружилися. Йому було 25, а їй – 18. Народний артист України і нині до найменшої деталі пам'ятає їхнє весілля. Звичайно, адже тодішній директор Вижницького районного будинку культури Галина Лєвіна (саме вона заснувала знаменитий на всю Україну ансамбль танцю «Смереччина») влаштувала для Дутківських весільне шоу, на яке з'їхалась подивитися вся Вижниця.

«Цього дня не забуду ніколи, – згадує Левко. - Галина Лєвіна домовилась і направила в моє рідне селище Кути (це вже Івано-Франківщина), що неподалік Вижниці, десять таксівок – «Волг». Ще були мої гості… Весільний кортеж з нареченими через підвісний міст над Черемошем урочисто в’їхав до Вижниці. Біля Будинку культури – тьма народу… У комсомольських традиціях ми з Аллою пройшлися сто метрів спеціально вистеленою червоною доріжкою, яка вела до парадного входу. З боків стояли шеренги піонерів  у червоних галстуках і обсипали нас квітками. З такими почестями зустрічали тоді на землі першого космонавта – Юрія Гагаріна. Звісно наречена мала розкішну весільну сукню, пошиту власноруч. Тоді в моді були міні- і міді-сукні, а в молодої сукня – максі – останній писк моди! Публіка просто не зводила очей! Молодий був у класичному темному костюмі з білим метеликом. Дійство супроводжував духовий оркестр, який влаштувався на балконі, а коли ми зайшли до зали урочистих подій,зазвучала весільна народна пісня «Стелися, барвінку» у виконанні самодіяльного хору із села Вашківці, яким керував Василь Михайлюк, автор знаменитої пісні «Черемшина».» [11;14]

Весілля завершилось великим бенкетом у ресторані. Для молодого подружжя Дутківських це стало подією всього їхнього життя.

«На час роботи у Вижниці я єдиний з був одружений серед хлопців із ансамблю. – згадує Левко Дутківський. – Вони часто приходили до нас після репетицій. Ми вели дискусії, жартували, співали. Приїздив і Володя Івасюк. Хлопці називали Аллу мамою, старшою сестрою, господинею.»

Вона була надзвичайно щирою людиною. Алла впродовж усього життя шанобливо ставилась до моєї творчості. У час політичної цензури непросто було керувати таким ансамблем, як «Смерічка». Вона була моєю мудрою порадницею і розрадою у найважчі хвилини. Моя вірна дружина знала ціну творчого життя.» 

У 1970 році Алла закінчує Вижницьке училище. В 1971-1972рр. працює художником сувенірного цеху Вижницького деревообробного комбінату. В 1973-1976рр. – художник-модельєр Чернівецької філармонії. З 1978 по 2003 рр. працює в Чернівецькій дитячій художній школі викладачем рисунка, живопису та композиції. 1981-1985рр. навчалася в Одеському державному педагогічному інституті            ім.К.Д.Ушинського, на художньо-графічному факультеті.

У 80-х роках почала працювати у методкабінеті Палацу культури об’єднання «Восход». Тоді ж познайомилась з Остапом Савчуком – художнім керівником філармонії, який згадував про неї: «Була дуже серйозною, відповідальною. Пригадую також, як частувала завжди гостей напрочуд смачною випічкою, доброю кавою. Засиджувались в гостях часом до 2-3 години ночі, і Алла Борисівна була завжди рада нам, адже сама була людиною творчою.»

Викладала у Чернівецькій художній школі більше 25 років. Її вихованці стали переможцями на Міжнародних дитячих виставках, конкурсах у США (1987р.),    Польщі (1992р.), Індії, Ізраїлі (1995р.), Японії (1997р.) та інших. Вони любили Аллу Борисівну і мріяли стати  модельєрами повсякденного одягу. Вона, в свою чергу, була лагідною з ними, багато часу віддавала педагогічній праці і передала молоді своє бачення мистецького світу. «Правду кажучи, Алла більше дорожила своєю викладацькою діяльністю в дитячій художній школі» - зізнається  Левко Тарасович.

Алла Борисівна була людиною високої моралі, тягнулася до християнства. Засновник «Смерічки» згадує: «Ми зайшли до Миколаївської церкви ще в 1989 році, щоб поставити поминальну свічку після смерті її матері. Прийшли рано-вранці, щоб ніхто не бачив. Тоді ж заборонено було ходити до церкви»

В 1993 році брала участь у заснуванні благодійної Недільної дитячої художньої школи при Свято-Миколаївському соборі у м. Чернівцях, де протягом  10 років керувала творчо-учбовим процесом, вкладаючи сумлінну, плідну і клопітливу працю у навчанні й вихованні учнів. Кращі діти, які успішно закінчували недільну школу, продовжували своє навчання у різних художніх закладах, училищах, а також у Чернівецькій художній дитячій школі, де саме викладала Алла Борисівна. Учні ділилися з нею своїми переживаннями, питали порад, знали, що могли зателефонувати їй в будь-який час і вона їх вислухає. Її любили в сім’ях вихованців, для яких вона стала другою мамою. «І досі батьки та діти згадують про неї добрим словом, приносять на могилу квіти.»- говорить Лев Тарасович.

Алла Дутківська писала статті для церковного дитячого журналу «Свет Рождества», вела рубрику «Юний художник». За зусилля для Святої Православної Церкви митрополит Онуфрій Чернівецький і Буковинський нагородив її почесною грамотою.

Алла Дутківська – художник-постановник та сценограф Міжнародного фестивалю української пісні «Доля»(1994 рік, м. Чернівці) та першого фестивалю української естрадної пісні ім. Назарія Яремчука (1996 рік, м. Вижниця, Чернівецької області) та багатьох програм ансамблю «Смерічка». Вона також працювала над костюмами для Чернівецької філармонії.

В 1998 отримала почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України», з яким Леонід Кучма (тодішній Президент України) особисто привітав Аллу. Алла Дутківська – «Відмінник освіти України», голова профспілкового комітету дитячої художньої школи. Їй присвоєно звання «Вчитель-методист вищої кваліфікаційної категорії».

19 червня 2004 року Алла Дутківська померла від раку. Їй було 54 роки.

Остап Савчук згадує: «Це – була надзвичайна жінка. Будучи важко хворою, вона мужньо трималася, жартувала.  Місяць тому зателефонувала мені, і ми щиро сміялись… А 19 червня о 19 годині 19 хвилин її не стало.»

Поховали улюбленицю на алеї слави, неподалік могил Назарія Яремчука, Фаліка, і Сіді Таль.

 

ΙΙΙ.Новаторство Алли Дутківської у сценічному костюмі

«Сімдесяті роки XX століття стали часом ломки старих стереотипів української естради не лише в музичному стилі, але й у художньому проектуванні сценічного одягу. Нову хвилю в моделюванні сучасних сценічних естрадних костюмів дала Україні художник-модельєр, сценограф, педагог, відомий митець-новатор пані Алла Дутківська» - описує газета «Час» діяльність ВІА «Смерічка» і великого модельєра-новатора.

Ще у 1967 році, навчаючись в ВУПМ, Алла почала проектувати перші костюми для ВІА «Смерічка». Тоді, за проханням Левка Дутківського, вона змоделювала концертні костюми до 50-річчя Жовтневої революції.  Вони були  зеленими – під колір смерек. Музиканти мали балахони, стилізовані під народні. До того часу хорові та танцювальні колективи одягалися у фабричні костюми, що сходили з конвеєра великими тиражами. Для ансамблю, який переходив у професійні гурти, потрібен був власне лише його сценічний одяг. А втілити цю ідею в життя змогла тоді ще студентка Вижницького художнього училища Алла Дутківська. Вона стала першою на Буковині художницею по створенню естрадного одягу за місцевими мотивами. Її моделі відзначаються своєрідністю, оригінальністю. Вони  – яскраві та неперевершені.

Сама Алла Дутківська так розповідала про процес створення костюмів: «Процес створення костюма складний і тривалий. Ти вивчаєш репертуар співака, спостерігаєш за його темпераментом, стилем життя, поведінкою в побуті та на сцені, зауважуєш особливості зросту, статури, зовнішнього вигляду. Естрадний костюм, крім яскравих кольорів, ставить ще надзвичайно багато вимог для створення гармонійності сценічного образу. У робочих ескізах я чітко визначаю характер майбутньої моделі, особливості крою та декоративного оздоблення. Добираю тканини, прикраси та доповнення, враховую сучасні напрямки моди та національні традиції. А далі прослідковую кожний етап роботи кравчинь та оздоблювачів від початку до її завершення.» Їй допомагали кравчині і вишивальниці з Чернівців, Вижниці, Львова, Києва, Сімферополя, серед яких була і О.Курик. Вона допомагала Дутківській в багатьох її роботах і постійно знаходила нові художні засоби для здійснення задумів талановитого модельєра-новатора. Створені О.Курик костюми за ескізами А.Дутківської скрупульозно повторюють зображення на них.

Характерною особливістю костюмів авторки є неповторність, незрівнянність і створення неймовірного, піднесеного святкового настрою. Модельєр настільки захоплювалась діяльністю, що могла для одного костюма створити декілька ескізів, враховуючи особливості не лише зовнішнього вигляду кожного виконавця, а й внутрішнього світу.

Робота Алли Дутківської над костюмами для «Смерічки» вважається окремим етапом її творчості. З 1967 по 1972 рр. буковинський модельєр створює декілька комплектів сценічних костюмів для ансамблю «Смерічка», що мали назви найпопулярніших тоді пісень Левка Дутківського, Володимира Івасюка, Василя Михайлюка  – «Горянка»,   «Червона рута», «Водограй», «Черемшина». Стилізація народного костюма на естраді було дивиною. Та коли ансамбль вперше вийшов на всесоюзну сцену у1971році, його ініціативу підхопили такі відомі пізніше групи, як «Песняры», «Сярбы», «Кобза»… Зовсім ще юна художниця не боялася експериментувати, часто кидаючи виклик модним тенденціям того часу, запроваджуючи в свої костюми елементи автентичної буковинської ноші. Виконуючи буковинський пісенний репертуар, учасники ансамблю «Смерічка» не тільки цілком уживаються в костюми, а й доповнюють його, адже кожна деталь, додана в костюм є суттєвою і займає певне місце в створенні цілісного образу.

Одним з перших шедеврів є вищезгаданий комплект «Горянка», створений 1970 року у співавторстві з Василем Зінкевичем, який докладав до задумів Алли чимало вміння та зусиль. Це були сукні білого кольору з червоним орнаментом для дівчат-вокалісток. Вони пошиті з тонкої вовняної тканини. Вже у них модельєр-новатор почала поєднувати народну вишивку, імітуючи її за допомогою яскраво-червоної аплікації з вовни, яка розміщується на рукавах і подолі, та модні тенденції того часу, які яскраво виражені в лініях крою. Слід також зауважити, що підкрійні полички безрукавки нагадують вижницькі кептарики.

Та не можна не згадати про сукню солістки. Вона дещо відрізнялася від тих, що зроблені для вокалісток. Кольорова гамма залишається такою ж, але червоною є вже не аплікація, а сама сукня. Низ і верх виділяється за допомогою підвісок і аплікації білого кольору. Лінія талії підкреслюється поясом, зробленим з білих круглих медальйонів. Тут же Алла кинула виклик моді, створивши сукні аж до п’ят.

Щодо чоловічих костюмів комплекту «Горянка», то в них кольорова гамма співзвучна з жіночими. Білий колір штанів та сорочки, з червоною вишивкою на останній, ідеально поєднані з червоними сардаками, в яких наявні гуцульські мотиви.

 «Володіючи широким діапазоном використання народної скарбниці, Алла Дутківська вправно використовує її для образного вирішення ідеї.» - стверджує  Міра Костишина у своїй унікальній книзі-музеї. Справді,  в костюмах цього комплекту ми можемо бачити ромби та трикутники – геометричний орнамент, який зустрічається як на жіночих сукнях, так і на чоловічих сорочках та сардаках. За давнім слов’янським повір’ям ромб втілював богиню землі, служив обереговим символом, який знаменує щастя та родючість. Саме це і є головною причиною широкого розповсюдження цього орнаменту в роботах Алли, особливо в жіночому одязі. Трикутник, в свою чергу, вважається символом творчості, тому не дивно, що він дуже часто зустрічається в роботах модельєра-новатора. Щодо кольорів, то їх вибір цілком зрозумілий. Модельєр-новатор створила ідеальне гармонічне поєднання білого кольору, який символізує радість, чистоту,  виражає спорідненість із ангелами, святими і праведниками (Алла, як ми знаємо, була високодуховною, віруючою людиною) та  червоного, що відображає всі сторони життя, поєднуючи його протилежності, символізує  Божу любов  до людей.

Після першого виступу ансамблю в костюмах «Горянка» один з членів журі сказав: «Якби ансамбль у цьому вбранні пройшовся Хрещатиком, то завтра так одягалася б половина киян». У цих же костюмах «Смерічка» виступала в Москві на «Пісні-71» і «Пісні-72», а згодом - у популярній телепередачі «Алло, ми шукаємо таланти!», яку вів Олександр Масляков.

Буковинський дух несе в собі комплект костюмів «Водограй». Він був створений для участі ансамблю «Смерічка» у телевізійній програмі в 1972 році. Але в цьому комплекті знайшлось місце не лише народним традиціям і останнім тенденціям моди, а й  більш давнім віянням.

 У жіночих костюмах Алла використовує «пончо» - плечовий одяг, який входить в моду в 70-х роках. Міра Костишина -- художник-модельєр, кандидат мистецтвознавства у книзі «Український народний костюм Північної Буковини. Традиції та сучасність» порівнює його з буковинською гуглею.

В комплекті «Водограй» модельєр-новатор також звертається до ромбів та трикутників, які вона розкидала і по низу сукні, і по низу пончо, розробивши нові поєднання.  Вишуканості, урочистості, святковості надає облямівка пончо і низу сукні. В цих костюмах Алла використовує теж поєднання кольорів, що й в комплекті «Горянка».

Костюми солістів Алла, як і в попередньому комплекті, вирішила виділити з-поміж інших. Цим Дутківська акцентувала увагу саме на співаках. Тож для костюмів Назарія Яремчука та Василя Зінкевича модельєр-новатор розробила моделі чорного кольору із яскраво-червоною вишивкою у вигляді поодиноких медальйонів на рукавах та стоячому комірці. Особливого значення мав шкіряний пояс-черес з металевим карбуванням. Він вносив деяку родзинку в костюм, доповнював його, адже модельєр з його допомогою відтворила давню неповторність українського народного костюму і навіть показала силу козацького духу.

Нестандартне поєднання смугастого пояса із шкіряною торбинкою в один стегновий вузол дивує у костюмах комплекту «Краю мій». Цей комплект, створений у 1975-77рр., безумовно підтримує стиль, характерний для моделей Дутківської.

У костюмі для однієї з дівчат модельєр-новатор використовує зелений, білий, чорний, оранжевий та червоний кольори. Треба визнати, що в Алли був дивовижний талант: навіть, роблячи найсміливіші поєднання, її костюми все ж залишалися витримані в її власному стилі і завжди ті чи інші кольори їй вдавалося поєднувати зі смаком та вишуканістю. У цій ж максі-сукні авторка використовує квіткові мотиви. Сукня схожа на чудову літню поляну з польовими квітами, а рукав за останніми тенденціями тогочасної моди робить її ще більш розкішнішою та святковою.

Інша сукня для вокалістки, на відміну від описаної вище, сягає лише колін. Крім того, вона має іншу кольорову гаму: тут замість зеленого модельєр використала жовтий. Щодо оздоблення, то в цій сукні квіткових мотивів не так вже й багато. Натомість Алла додала сюди чимало геометричних візерунків, зокрема трикутників та зигзагів, та анімалістичних (наприклад, пташка, яку зобразили в теплих тонах, цим самим надали їй аристократичних ознак) мотивів. Доповнюють образ чоботи чорного кольору з жовтими та червоними елементами.

Для Павла Дворського в цьому комплекті було створено оригінальний костюм з унікальною вишивкою, яка в загальній композиції утворює багато ромбів. Насправді тут присутні і рослинні мотиви, і кола, що, до речі, символізують безкінечність, і ті ж самі трикутнички. Кольорова гамма, звичайно, відповідає описаним вище жіночим костюмам. Щодо особливостей комплекту, то слід сказати, що збагачують і роблять святковішим його підвісочки, які ми можемо бачити як в чоловічих, так і в жіночих моделях.

У 1976 році Алла Дутківська створила також концертний костюм для солістів «Смерічки» Назарія Яремчука та Павла Дворського. Простий чорний костюм модельєр-новатор прикрасила чарівними візерунками, що надають моделі особливого і навіть магічного вигляду. Тут поєднані рослинний орнамент з геометричним, зокрема спіралями і ромбами.

Не можна також не згадати комплект костюмів під назвою «Зачаруй» народженому під впливом однойменної пісні Левка Дутківського у 1979 році. Дівчат модельєр-новатор одягнула в симпатичні сукні, а вокалістів – в штани і сорочки білого кольору. Рукав три четверті підкреслює ефект свіжості, весняної краси, що створюють костюми.

В даному комплекті Алла вирішила пограти з кольорами: на білому фоні яскраво помітно контраст жовто-зелених та оранжево-червоних фарб. Тут поєднуються символи молодості, теплоти і радощів із символами вогню, слави, величності. Також на костюмах ми можемо помітити лінії чорного кольору, які немов завершують кольорову гаму комплекту.

Для прикрашення костюмів модельєр-новатор використовує троянду. Її ми можемо знайти по низу та на рукавах суконь у жіночих моделей, а також по низу, на рукавах і горловині сорочок у чоловічих моделей. Крім того великою квіткою увінчана верхня частина сукні кожної вокалістки. Проте, ми вважаємо, що не випадково її обрала Дутківська. За народними віруваннями, троянда символізує кохання та молодість. Ось так за допомогою одного символа ми можемо і дізнатися суть пісні, і припустити почуття її автора і хто була та муза, яка надихнула Левка на черговий шедевр.

Привертають увагу костюми і різною формою горловини у кожного вокаліста. Мисоподібні, квадратові, круглі, щілиноподібні – всі вони роблять моделі унікальними і підкреслюють неповторність людської натури, наділяють вокалістів індивідуальними рисами.

Костюм Назарія Яремчука – соліста ВІА «Смерічка» - знов ж таки має певні відмінності від моделей вокалістів. Він ніби зосереджує в собі всі кольори декору в одязі вокалістів чоловічої і жіночої груп. Чорні штани, зелений блузон контрастно виглядають на фоні білих костюмів вокалістів, створюють ще більш святковий настрій на сцені. На сорочці ми також бачимо зачаровані квіти. На створення цього комплекту Аллу Дутківську надихнула музика, але ми впевнені, що ці моделі також можуть надихати на нові й незвичайні витвори мистецтва.

«Атмосферу справжнього чарівництва несуть з собою пухнасті тороки, іскрометні лелітки на різних деталях одягу, його прикрасах; блиск золотавої та сріблястої сирми, перелив скляних камінців…»- саме так описує Міра Костишина комплект «Буковинські коломийки», виготовлений в 1979 році. І справді, ця колекція змушує глядача поринути у казковий сценічний світ, відірватися від реальності і опинитися думками, всією душею на сцені разом з артистами.

Яскраво-червоний колір жіночих суконь та чоловічих костюмів привертає увагу, притягує погляд. На перший погляд сукні є дуже простими, але це не так. Насправді пошиті вони дуже цікаво і це створює ефект розкоші. Довгі сукні прикрашені багатьма камінцями і золотистими стрічками, що ще більше підсилює його. Доповнює образ ніжний шарф, що додає витонченості. Це є підтвердженням того, що навіть, здавалося, не дуже значна річ впливає на вигляд людини чи навіть всього колективу на сцені.

Щодо чоловічих костюмів, то в них на червоному фоні виділяються жовті підвіски з білим геометричним орнаментом. Тож, як ми  бачимо, навіть костюмах такого типу модельєр-новатор не могла обійтись без традиційних мотивів.

Щодо костюма Назарія Яремчука, то на цей раз він був білого кольору і більш класичним, ніж звичайно. Доповнив його чорний шарф з вишивкою квіткових мотивів.

Одним з найвражаючих  комплектів Алли Дутківської був комплект для ВІА «Смерічка» та Назарія Яремчука під назвою «Олімпійський», створений 1980 року. Спеціально для урочистого концерту у залі Палацу «Україна» модельєр-новатор білі атласні костюми обшила візерунками зелених, голубих і малинових барв. У них вгадувалися образи рідних Карпат. Таке оригінальне вбрання доповнювала ще й аплікація у вигляді оксамитових ведмедиків – олімпійського талісмана. У силует тваринки вмонтували маленькі оптронові лампочки (величиною з сірникову голівку), які за спеціальною схемою засвічувалися під час виступу. Цим ансамбль здивував вседержавну публіку. Як і в комплекті «Зачаруй», так і в даному комплекті шийні вирізи мали різноманітні форми у кожного з учасників.

Одну з суконь комплекту було виготовлено з білого трикотажу, а яскравим доповненням стала квітка-рута, яка червоніла на обтягнутому ліфі.

Костюм Назарія Яремчука здавався дуже загадковим. Чорна шифонова блузка з пишними рукавами виблискувала золотистими лелітками із зображення небесних зірок. Такі зірки, розкидані по рукавах і зібрані в геометричний орнамент, є уявленнями про структуру Всесвіту, яка вже не хаотична, а упорядкована і наповнена гармонією. Можливо, саме на костюмі соліста Дутківська хотіла показати всю значущість Олімпійських ігор, однією з функцій яких є миротворча, об’єднуюча, руйнуюча хаос і приносяча мир і злагоду у світ. Загалом чорно-білий контраст, створений модельєром-новатором, в мареві світлового ефекту створював неймовірне враження.

Яскравим прикладом новаторства модельєра вважаються здебільшого комплекти «Зачаруй», «Буковинські коломийки» та «Олімпійські». Справді, в них ми бачимо оригінальні, неповторні риси. Хто б міг подумати, що можна так комбінувати кольори? Хто б міг сказати, що сучасні віяння моди можна так вдало поєднувати з елементами давнього народного одягу? Хто б міг уявити, що ведмедики на одязі можуть і світитися? Алла Дутківська змогла, хоча завжди вважала, що її успіх – результат творчої співпраці: «Я завжди прислухалась до порад Левка Тарасовича. Обговорювала свої проекти з учасниками ансамблю. Дуже багато мені допомагає Василь Зінкевич, теж вихованець Вижницького художнього училища. 

ΙV. Шедеври, що несли український дух

Діяльність Алли Дутківської не була обмежена «Смерічкою». Як ми з’ясували, ця жінка була на диво талановитою. Це дало їй змогу працювати й з такими людьми, як І.Бобул та з різними установами, для яких модельєр-новатор із захопленням створювала цікаві моделі, які відзначились самобутністю, яскравою своєрідністю, високою професійною майстерністю. Комплект костюмів для ВІА «Жива вода», два комплекти для ВІА «Черемош» Чернівецької філармонії є одними з них.

Так у 1973 році були створені стилізовані народні костюми для балетної групи Державного заслуженого академічного Буковинського ансамблю пісні і танцю Чернівецької обласної філармонії. Ці костюми поєднують в собі всі кольори веселки, що яскраво виражаються в квітковому орнаменті, яким щедро обсіяла модельєр-новатор костюми. Зелена спідниця нижче колін ідеально гармонує з білою блузкою. Та для поєднання кольору спідниці з кольором взуття Алла вибрала цікавий метод: вона додала по низу спідниці широку червону лінію і тепер чи то червоні чоботи, чи то червоні туфельки ідеально виглядають з цим костюмом.

Завершальним штрихом стали аксесуари, зокрема пояс, якому також притаманні народні мотиви. А також віночки, які доповнили не лише зачіску, а й увесь образ, зробивши його ще яскравішим і святковішим.

У 1975 році Алла Дутківська розробила ескізи для майбутніх концертних костюмів для танцювального колективу Чернівецького міського палацу дітей та юнацтва. Костюми хлопчиків були білими з чудовими кептариками. У багатій вишивці помітні все ті ж геометричні мотиви: трикутники і ромби. Є також і лінії, які являються символами руху. На кептариках представлені рослинні мотиви, які урізноманітнюють костюми. Незамінним аксесуаром є пояс, який робить костюм більш загадковим. До речі, таке застосування поясів тягнеться ще з давніх часів, і навіть у XXΙ столітті є актуальним.

Костюми для дівчат складаються із коротких спідничок, сорочки та кептарика. На цих костюмах переважає рослинний орнамент, зокрема на спідниці він дуже схожий до того, що модельєр-новатор використала у костюмах для балетної групи Державного заслуженого академічного Буковинського ансамблю пісні і танцю Чернівецької обласної філармонії. Чоботи нижчі колін ідеально поєднуються з костюмом, створюючи при цьому ефект завершеної композиції. А більш розмаїтнішою, яскравішою її роблять прикраси народного стилю на голові.

1976 року Алла Дутківська створила костюми для дитячого танцювального колективу. Ми вирішили описати дві пари.

У першій парі чоловічий костюм містить класичні штани, жилетку і сорочку з довгими рукавами в горошок, яка ідеально підходить до короткого плаття дівчинки з короткими рукавами. Образ леді підкреслює пояс, який чудово підходить до бантика хлопчика. Рожевий і червоний кольори надають костюмам святкового вигляду.

Інша пара зроблена в стилі Алли Дутківської – поєднання народних традицій і сучасності. У костюмі дівчинки ми бачимо народні мотиви на сорочці і на спідничці рослинного і геометричного орнаменту, але спідничка зроблена дуже пишною, що не є характерною для народного одягу, зокрема на Україні. Тому ми даний костюм також віднесли до категорії костюмів, де модельєр поєднує народні традиції та сучасність.

Щодо костюма хлопчика, то брюки в нього класичного типу, як і в першій парі, але сорочка – народного. На ній переважають традиційні для буковинської вишивки рослинні мотиви. Край комірця також оздоблений, що допомагає виділити його. Саме ці частини костюма хлопчика ідеально поєднуються з костюмом дівчинки і орнаментом, який є на ньому. Крім того обидва костюми ідеально виглядають саме з поясами, які для них придумала Дутківська. Вони містять точковий орнамент, що знаменує щось духовне, яке є, але й водночас його немає.  Такі цікаві поєднання дозволяють глядачу милуватись ідеальною картиною на сцені. Кольорова гама, в свою чергу, ідеально гармонує у двох моделях.

Крім вище згаданого, модельєр-новатор створила ескізи для дитячого танцювального ансамблю «Весна» Центрального Палацу культури м. Чернівці у 1978 році. Костюми складаються з коротких спідничок в однієї дівчини – червоного кольору, а в іншої – синього. І хоча ці кольори означають протилежні поняття, та на сцені вони виглядають ідеально разом. Білі сорочки виділяються на фоні яскравих спідниць, а вишивка рослинного орнаменту на них поєднує їх з вишивкою на фартушці і по низу спідничок. Гармонійний візерунок та ідеальне поєднання не поєднаного в авторки виходило саме за допомогою такого методу. У вишивці також наявний геометричний орнамент: хвилясті лінії і точки. Підвісочки, пояс і пов’язка на голові збагачують образ сучасної українки, роблять його привабливішим, і навіть патріотичнішим.

Створила Алла декілька костюмів для І.Бобула. Навіть вони були оригінальними і досить незвичними. У 1986 році були розроблені ескізи костюмів для естрадної групи під керівництвом Левка Дутківського та І.Бобула. Дані костюми були більш сучасного стилю ніж попередні роботи Дутківської. На матеріалі білого кольору чудово помітні шкіряні вставки. Саме вони надають костюму ефекту незвичності та оригінальності.

Крім того, Алла в тому ж році спроектувала ще один сценічний костюм для співака. Цей костюм набагато яскравіший і святковіший ніж описаний вище. Багата вишивка і візерунки вражають. Рослинні мотиви надають костюму особливого відтінку, збагачують його, створюючи ефект розкоші. Таких ж якостей сорочці надає колір тканини й сам матеріал.

Тож, як ми бачимо, не лише в костюмах для «Смерічки», а й в інших, Дутківська докладала багато зусиль для отримання довершеного результату. На мою думку, це – ознака, яка характеризує не просто майстра своєї справи, а генія, який творить не для грошей, не для слави, а для душевного задоволення і для інших, для мистецтва.

 

V. Улюблений модельєр Софії Ротару

Не просто окремим етапом творчості Алли Дутківської, а й окремою частиною її творчого я було створення костюмів для Софії Ротару. Цій справі модельєр-новатор приділяла особливу увагу і спромоглась створити незвичайні й оригінальні моделі, при чому зберегла характерні ознаки для своїх костюмів.

1970 року модельєр-новатор, закінчуючи коледж, обрала для дипломної роботи «концертний костюм для естрадної співачки». Його оцінили найвищим балом, і, згідно з рішенням Державної екзаменаційної комісії, відправили на Всесоюзну виставку у Ленінград. Пізніше дипломна робота Алли Борисівни, як перший зразок естрадного стилізованого одягу для професійної сцени, демонструватиметься на різноманітних виставках вжиткового мистецтва.

У серпні 1971 року львівський сценарист Мирослав Скочиляс та режисер-постановник Роман Олексів в Яремчі знімають музичний фільм «Червона рута». На той час, як згадувалось у попередніх розділах, «Смерічка» вже мала власні самобутні сценічні костюми. Проблемою був костюм для Софії Ротару. Левко Дутківський ось як згадує про той випадок: «У Софії Ротару не було сценічного одягу для зйомок. І я раптом згадав про дипломний костюм Алли, який на той час зберігався в музеї училища. Фільм знімали в Яремчі. Я посадив у службове таксі Василя Зінкевича і відправив його до Вижниці, де він взяв під розписку сукню. Вона була ніби спеціально пошита для співачки, не довелось навіть нічого переробляти. Тоді Алла й Софія познайомилися.» У перервах між зйомками весь колектив святкував день народження Софії та Алли (обидві народилися в серпні). Так розпочалася їхня творча дружба.

Отож, вище згадана сукня була довгою з двома білими вставками, гаптована вишивкою, аплікацією, підвісками з перлин. Рукава були довгими та розширеними. Підсилював контраст кептарик зі стилізованою вишивкою. Серед візерунків яскраво помітні ромби і хрести, які ідеально вписуються в композицію.

Художній образ якнайкраще відповідав характеру артистки та й пісні Володимира Івасюка «Червона рута». З допомогою костюмів Алли Дутківської було створено фільм на зразок голлівудських, в яких на костюми не шкодують ні грошей, ні часу. Скрізь, де виступала Софія Ротару, говорили не лише про її чудовий голос, а й про чаруючі костюми модельєра-новатора, які ідеально доповнювали теми й мотиви пісень.

У 60-х роках минулого століття естрадний ансамбль «Червона рута» під керівництвом А.Євдокименка вийшов на професійну сцену. Під впливом пісні «Черешневий гай» Алла Дутківська у 1977 році створила для Софії Михайлівни нову сукню, використавши цю ж назву. Вона увібрала в себе різнобарвний стрій буковинського килима. Образи карпатських смерек нагадують живописні форми зигзагоподібного орнаменту на спідниці, а ромби на сорочці дивовижно поєднуються з ними. Кольорова гама є типовою для костюмів Дутківської, але все ж дивовижно поєднана. Червоний – чорний – помаранчевий – зелений – червоний – чорний – таке чергування кольорів на спідниці надає сукні особливого народного стилю. Сорочка поєднується зі спідничкою за допомогою такої ж кольорової гами, тільки на ній домінує помаранчевий, а інші кольори складають орнамент.

Костюм доповнюють підвіски на сорочці і пояс, який є характерним для народних костюмів. Дивовижно, але кожна деталь сукні гармонійно поєднується з будь-якою іншою, що створює неповторний ефект.

Завдяки застосуванню килимової палітри подібного тону й набули костюми вокалістів. Вони виконані в тих ж мотивах з класичними штанами, але з чарівними кептариками, які створювали особливий ефект. Для них було характерно безліч підвісок та різних інших народних мотивів, геометричних орнаментів, включаючи трикутники, лінії, круги.

Що стосується костюмів для олімпіади 1980 року, то для ансамблю «Червона рута» вони були зроблені дещо інакше ніж для «Смерічки». В них модельєр-новатор більше звертає увагу на етнографічні мотиви. Зокрема, як описує в книзі «Український народний костюм Північної Буковини» Міра Костишина, сукня для Софії Ротару була зроблена в традиціях буковинської запаски з білого трикотажу. На її обтягнутому ліфі червоніє символічна «квітка-рута», яка ритмічно повторюючись на подолі, полум’яніє яскраво-малиновим кольором. Розстібний, майже невагомий блузон, підтриманий поясом зав’язкою,утворює нагрудний повітряний прошарок. Традиційний крій і декор замкнені в модну силуетну лінію та оригінальну структуру трикотинового полотна, створюючи цілком новий образ сценічної моделі.

Інша сукня для Софії Михайлівни олімпійського призначення розроблена за типом буковинської поликової сорочки. Надзвичайно точно розміщуються деталі: волани, пояс, мереживо, вишивка.

У 1981 році модельєр-новатор створила комплект костюмів «Писанка» для Софії Ротару та ВІА «Червона рута», призначені для поїздок в США та Канаду. Там було репрезентовано мистецтво України і з допомогою костюмів Алли Борисівни колектив зміг показати не лише солов’їний спів українців, а й прекрасні смаки й стилі в одязі. Канадська преса відзначила, що традиційне й нове в костюмах артистів було надзвичайно величним і привабливим, що нікого не залишило байдужим. Вони просто заворожили публіку. Софія Михайлівна в інтерв’ю з редактором газети «Комсомольська правда» згадує, що в Монреалі глядачі, що були в захваті від костюмів, намагались доторкнутись до цього чуда, а учасники колективу згадують: «Тільки-но відкрили завісу, зал вибухнув оплесками. Ще не учувши нашого співу вітали українські канадці наше вбрання. Адже гама оздоби, немов квіти з усієї України, розквітала на сцені, вабила, зачаровувала, викликала захоплення…»

В цих костюмах модельєр-новатор поєднала західно- і східноукраїнські традиції, для того, щоб показати істину культуру нашої нації. Одним з найнезвичніших творінь цієї колекції є сукня для співачки, створена саме за такою методикою. Довга спідниця з широким подолом, глибоке декольте, вузька талія – все це створювало неймовірний ефект модернового костюму. На білосніжному тлі шовкової тканини, блиск якої підсилював мажорний акорд, виблискувала люкресова  нитка в гармонійному поєднанні з червоним муліне. Нею був створений геометричний орнамент, який містив ромби та зигзаги. Жовтими перламутровими лелітками був викладений чудовий кептарик.  Їх перламутровий відблиск під час руху, немов перетворювався в квітку-руту. Він наче зосереджував у собі колір рукавів і відмежовувався від нього смужками лебединого пуху та підвісками. Ажурна спідниця, контрастуючи з лелітковою облямівкою подолу спідниці, забезпечувала ефект чарівності. Незамінними аксесуарами для цієї сукні стали декоративні стрічки у волоссі та набір чудових коралових прикрас і металевих пластинок. Довгі рукава, поділ сукні та її верх були вишиті неймовірними, незвичайними візерунками, що склали одну єдину багату й загадкову композицію. Треба визнати, що вишивка була неприродно багатою, дивовижною. Нижня частина сукні також була прикрашена візерунками, геометричними орнаментами з ромбів і підвісками, які чарівно переливалися. Цікавого ефекту сукні надає кептароподібний блузон із суцільно кроєними рукавами, що ледь-не-ледь торкався талії. Він містить деякі хвилясті лінії і підвіски. Прикрашає й виділяє талію пояс золотистого кольору. Білі коротенькі черевички, немов були завершальним штрихом даної моделі.

Саме цей костюм слід вважати візиткою канадської колекції модельєра-новатора. Проте, не слід недооцінювати інші моделі колекції. Вони виконані з урахуванням українських традицій і водночас ультрамодернові.  Для них характерна верховинська палітра: охристо-жовті, темно-зелені, оранжево-червоні кольори. Крім того кожний з костюмів комплекту має щось унікальне, проте, всі вони ідеально вписуються в композицію.

Костюми для вокалісток складалися з міді-спідниці, милої сорочки та кептарика. Що правда вишивка на цих костюмах не була такою багатою, як на костюмі солістки. Спідниці також були двоярусними,поділ їх вишитий геометричним орнаментом, який був гармонічним до орнаменту попередньо описаного костюму.  Сорочка була вишита внизу та на рукавах, пояс підкреслював талію, а волани додавали певної родзинки. Цікавим рішенням модельєра-новатора було зробити на сорочці маленьку кишеньку, обшиту народними візерунками. Це надало костюмам ще більшої оригінальності. Черевики також несли народний дух і чудово підходили для костюма. Навіть на них знайшлось місце підвісочкам.

Щодо чоловічих костюмів комплекту, то вони були виконані в тому ж стилі: сорочка також мала чудову вишивку такого ж орнаменту, підвіски, пояс, кептарик і навіть кишенька. Різницею було тільки те, що рукава були коротші, а замість вишитих, пишних спідничок, в яких, до речі, яскраво спостерігається новаторство, були прості білі штани, заправлені в чоботи. Та хто скаже, що це було не ідеальним рішенням для комплекту? Чоботи, як і жіночі, були гарно оздоблені і містили багато народних мотивів. Вони виглядали прекрасно.

Проте є й інший варіант чоловічого костюму цього ж комплекту. Тут використовуються також чисто-білі штани, але сорочки дещо відмінні: рукав – три четверті або довгий, вишивка скромніша, її значно менше, та й візерунки, орнамент трішки відрізняється. Ну і, звичайно, інші черевички, але костюми все рівно незвичні.

 Важливу декоративну функцію виконували зачіски, які були скріплені на тім’ї своєрідними чільцями у вигляді сплетених стрічок. Не останню роль в костюмах відігравало взуття, якому Алла Борисівна надавала особливого значення. Черевички модельєра-новатора вирізнялися фасоном, формою і,  звичайно, народним орнаментом, який використала автор.

Цікавими серед творів Дутківської є костюми для сестер Ротару - Лідії та Ауріки. Їх Алла Борисівна створила у 1984 році.

Пропорції двоярусних воланів, чарівних кутасиків, мереживних та курункових оздоб охайні й гармонійні. На білому тлі суконь веселковими барвами переливаються кольори: зелені, оранжеві, червоні й жовті. Плетені шкарпетки органічно доповнюють костюми. Серед орнаменту переважає геометричний. Трикутники, ромби, зигзаги, лінії – знов всіх їх модельєр-новатор вплітає в свій комплект. Поєднання кольорів – червоного і білого – створює ефект святковості. Короткий рукав, спідничка до колін підкреслюють веселість пісні, яку виконують солістки, а пояси тієї ж кольорової гами доповнюють образи.

Алла Дутківська змоделювала костюми для  Софії Ротару, ВІА «Черемош» та балетної групи. «Мені імпонувало, як вона уважно вивчала мій репертуар. Адже в більшості випадків саме пісня визначає той чи інший образ на сцені. Найкращим костюмом вважаю той, який Алла змоделювала для концерту «Квіти Софії Ротару», що відбувся в Москві в 1991 році. Той концерт готувався дуже ґрунтовно. Треба було все встигнути, а часу залишалося обмаль. Тому майстрині, котрі розшивали цю сукню, і ночей не досипали, і ручки покололи… а результат того вартував.»

Концертна програма під назвою «Квіти Софії Ротару» складалася з двох відділів. Для першого, в якому виконувались пісні буковинських композиторів, художниця запропонувала співачці подовжену білу сукню з модним на той час двоярусним подолом, підкресленою лінією стегон і ліфом на бретелях. Геометричний орнамент прекрасно гармонує з подолом сукні. Прямі довгі та короткі лінії, ромби, трикутні вирізи по низу сукні – всі ці народні орнаменти майстерно поєднано модельєром-новатором в неперевершену композицію контрасту червоного і білого кольорів, вишиту лелітками, які розріджуються на рукавах і подолі сукні і густішають на спині і спідниці, створюючи візерунковий світлотіньовий ефект.

Пошитий з тієї ж тканини кептароподібний блузон із суцільно кроєними рукавами ледве торкається талії. Ми вважаємо, що його можна прирівняти до болеро, який є дуже поширеним елементом одягу у XXΙ столітті. На краях коротких рукавів та по низу болеро можна помітити крапки, відділені лініями від інших орнаментів. Це дозволяє окремим деталям одягу відділятися від інших.

Цікавим, навіть аристократичним доповненням до костюма, незамінним аксесуаром є рукавички, в яких також наявні народні мотиви, що перегукуються з мотивами на сукні й болеро. Білі коротенькі черевички з червоною аплікацією додають одягу святкового настрою.

Вбрання вокалісток також виконано в буковинській інтерпретації: білі короткі сукні з чотириклинними спідницями, виконаними за традиційними мотивами, та укорочені рукава в поєднанні з псевдо кептариком створювали незабутній ефект на сцені. Геральдичну рівновагу створювало поодиноке розміщення квітів по низу рукавів та на спинці сукні. Геометричний орнамент поєднує сукні вокалістом із сукнею солістки. Прикрасою костюмів вокалісток є білі чобітки, оздоблені шнурівками та аплікаціями з кольорової штучної шкіри й сукна, а також дивовижне кольє та сережки з бісеру, які також несуть народні мотиви.

Для другого відділу ювілейної програми, побудованої на репертуарі сучасної естрадної пісні, були розроблені належні костюми. Якщо у костюмах першого відділу переважали буковинські, народні мотиви, то в костюмах другого відділу більше відчувався вплив сучасних мотивів і течій. Та і для першого і для другого відділів костюми були зроблені так, що пісні, які виконувалися, ідеально гармонували з ними.

У костюмі для Софії Ротару Алла Дутківська використала дивовижне поєднання: на перший погляд костюм не має нічого спільного з народними звичаями, але якщо приглянутися, то можна побачити у ньому чимало народних речей. Зокрема, прототипом гуцульської запаски є облягаюча форма спідниці з боковими вирізами, а короткий розстібний жакет із суцільними рукавами – відгомін сардака. Модна блузочка доповнювала загальну композицію. Проте, родзинкою костюму стали чарівні наплічники та різні бортики на чобітках в оздобі виблискуючого металу. Вони надали костюму екстравагантності, сучасного подиху, який не лише відповідав настрою пісні й співачки, а й навіював його публіці.

Продовження далі

Розробка сайту: веб-студія "DreamArts"